Марк Фостер розмірковує про довгий шлях від олімпійського плавця до відкритої розповіді про своє життя

Марк Фостер каже, що після своїх перших Олімпійських ігор очікував, що його плавальна кар’єра завершиться. Натомість він і далі тренувався на світанку, одночасно працюючи на кількох роботах, не знаючи, чи має для нього ще майбутнє елітний спорт.

В уривку з його мемуарів My Double Life колишній чемпіон світу з плавання та коментатор BBC озирається на роки, що сформували його: дитинство, яке починалося о 5-й ранку разом із матір’ю, підліткове прагнення до успіху та напругу від приховування того, що він гей.

Рання дисципліна і швидкий старт

Народившись у Біллерікеї, Ессекс, у 1970 році, Фостер виріс у тому, що він описує як спокійний, упорядкований дім. Його мати вела господарство і, за його словами, також підтримувала його ранні спортивні амбіції.

Він пам’ятає, як щоранку о 5-й ранку його водили до басейну, сніданок був о 5:15, виїзд — о 5:30, а після тренування — школа. «Моя любов до спорту походить від мами», — каже він в уривку.

Першу підозру, що він від природи швидкий у воді, він отримав у шість років, після перегляду Щелеп. Фільм залишив у нього уявлення про акул у басейні, але, за його словами, цей страх підштовхнув його до спринту і допоміг визначити його кар’єру.

Фостер також описує себе як енергійну й неслухняну дитину, кажучи, що часто мав неприємності і одного разу підпалив рулон туалетного паперу у своїй молодшій школі, коли йому було 10. Він пише, що вдавався до поганої поведінки, щоб відвернути увагу від того, що він гей, ще до того, як мав слова, аби зрозуміти, що це означає.

Успіх, школи та невдачі

У 13 років він отримав стипендію до Millfield у Сомерсеті, але каже, що втрата підтримки з боку матері, а також розрив стосунків між його батьками надовго підірвали його впевненість у підліткові роки. Зрештою його попросили піти після конфлікту з тренером, а пізніше він каже, що його вигнали з Kelly College за неслухняність.

Попри це, результати продовжували з’являтися. У 15 років він виграв чемпіонат Британії та побив британський рекорд на 50 м вільним стилем. Пізніше преса дала йому прізвисько «The Punk Upstart» — натяк, за його словами, на його сережки та татуювання англійської троянди й олімпійських кілець.

Після своїх перших Олімпійських ігор у Сеулі в 1988 році Фостер опинився на роздоріжжі. Він каже, що працював кур’єром, доглядачем території, рятувальником і встановлював подвійне скління, та вважав, що плавання досягло своєї межі.

Поворотний момент у його приватному житті

Це змінилося, коли йому було 21 і він познайомився зі своїм першим хлопцем, Вінсом. Фостер каже, що Вінс сказав йому: «Я підтримуватиму тебе протягом року. Зосередься на плаванні — подивімося, куди це приведе».

Він описує цю пропозицію як поворотний момент, який дав йому стабільність, любов і шанс і далі залишатися в басейні.

Фостер каже, що вже зізнався своїй матері у 1990-х роках, хоча боявся її реакції. Він згадує, що її першою реакцією було: «Що я зробила не так?» Вона також хвилювалася, що в нього не буде онуків, але через 10 хвилин заспокоїлася.

Він каже, що дорослішання в епоху, коли гомосексуальність була незаконною для покоління його матері, зробило цю розмову особливо важкою. У ширшому сенсі він пише, що кожне засвоєне ним повідомлення про гомосексуальність натякало, ніби це щось погане.

Чому камінг-аут забрав час

Фостер каже, що тиск зріс після його появи в Strictly у 2008 році. Він щойно завершив спортивну кар’єру й очікував, що шоу стане великою нагодою, але коли преса почала запитувати про його приватне життя, він каже, що відчув страх і не хотів, щоб його примусово вивели на публіку.

Він каже, що хвилювався: друзі можуть від нього відмовитися, а спонсори — піти, якщо його сексуальність стане загальновідомою. З часом зусилля, потрібні для збереження таємниці, стали виснажливими.

До 2017 року він вирішив говорити відкрито. Він каже, що коли зробив це, то виявив: ніхто його не покинув. Це, пише він, принесло полегшення і дало змогу вести звичайну розмову про своє життя.

Життя у 56

Фостер каже, що зараз йому 56, і він легше ставиться до їжі, фізичних вправ і роботи. Його головна слабкість, за його словами, — солодощі та шоколад. Він також зазначає, що на гольф-виїздах із друзями його прізвисько — Shandy Pants, бо він може випити лише одну шанді, тоді як усі інші п’ють пиво.

Він досі тренується, але каже, що більше не виснажує себе до крайнощів. У роки змагань він невпинно тренувався й прагнув ставати швидшим і сильнішим. Тепер, каже він, займається спортом, бо йому це подобається і тому, що підтримувати форму все ще важливо для його кар’єри.

Незмінним, за його словами, лишається його відмова ставитися до життя надто серйозно.

Для ЛГБТК-людей розповідь Фостера нагадує про те, як довго елітні спортсмени були змушені зважувати приватність, страх і публічну ідентичність проти виживання кар’єри. Його історія також відображає поколінний зсув, який зробив відкритість безпечнішою для деяких, навіть якщо ця зміна прийшла надто пізно в його власному житті.

Довідка

• Народився в Біллерікеї, Ессекс, у 1970 році
• Виграв 51 велику міжнародну медаль
• Серед них шість титулів чемпіона світу, дві золоті медалі Ігор Співдружності та 11 титулів чемпіона Європи
• Представляв Велику Британію на п’яти Олімпійських іграх
• Побив вісім світових рекордів
• Працює коментатором BBC під час великих спортивних подій
• My Double Life уже у продажу